21:10

У наш час там відпочивають туристи і просто любителі природи з довколишніх містечок. А в XIX столітті гора була центром золотої лихоманки. І, що найцікавіше, з гірських надр старателі часом добували не тільки золото.
На початку 1848 року в Каліфорнії, в 70 кілометрах на північний захід від сучасного міста Сакраменто, якийсь тесля займався спорудженням лісопильної рами, приводиться в дію водяним потоком. Річка виявилася дрібної, і тому людина намагався поглибити русло, щоб колесо пилорами рухалося більш вільно.

Одного разу вранці він виявив на дні протоки кілька золотих самородків, котрі вода оголила за ніч. Щасливець постарався зберегти свою знахідку в таємниці, але зробити цього йому, звичайно ж, не вдалося. Незабаром сюди хлинули натовпи золотошукачів - вибухнула знаменита каліфорнійська золота лихоманка.



Дорогоцінний метал спочивав у річках, які брали свій початок в горах Сьєрра-Невади, несучи свої води через центральну частину Великої Каліфорнійської долини і впадаючи в океан у Сан-Франциско. З часом розробка родовищ перетворилася в більш складну механічну операцію, ніж проста промивка золотоносних порід у лотку і просіювання через сито.

Для того щоб дістатися до золота, старателі зводили перемички, підсилюють тиск потоків води. Ці Потоки змивали цілі гірські схили, вода і каміння повторювались по жолобах через сита різного розміру, які затримували найбільш важкі частинки золота. Промиту порода ретельно оглядали, адже кожна виявлена золота піщинка означала гроші, заради яких все і затівалося.

Чутки про зниклої цивілізації

Незабаром, однак, стало ясно, що головне джерело жовтого металу знаходиться на великій глибині в шарах пісковика, в руслах древніх річок. Подекуди це демонстрували оголившу золотоносну породу яри і каньйони. Старателі вели горизонтальну вироблення в скелях або під стрімкими схилами гір, щоб розчистити доступ до верств дорогоцінного піску. Але робота була пекельно важкою: пісок на глибині виявився затверділим, мов бетон, і, розбиваючи його, доводилося орудувати киркою або навіть підривати породу.



Рано чи пізно старателі до золота все-таки добиралися, але ось чудеса - їм стали попадатися та інші знахідки: людські останки і безліч дивних артефактів. У таборах золотошукачів почали поширюватися чутки про давно зниклої цивілізації, яка існувала в цьому районі багато мільйонів років тому.

Дехто почав збирати викопані предмети: черепи, кістки, кам'яні наконечники копій і стріл, ножі, ступки і маточки, кам'яну посуд, черпаки, рифлені кам'яні головки молотків та інші сліди побутової та культурної діяльності далеких предків. Інформація про загадкових раритети дійшла навіть до Європи. У грудні 1851 року лондонський «Таймі» надрукувала історію про знахідку одного з старателів, який впустив шматок золотовмісних кварцу і виявив яка розкололася в породі міцно замурований туди заржавілий, але абсолютно прямій залізний цвях.

Черепи із шахт

Золотошукачі і їх начальство нерідко передавали знайдене місцевим вченим, а ті, у свою чергу, поінформували про все наукові установи, часом найвищого рангу. Так, у 1873 році доктор Уінслоу з Таолами-Каунті писав у Бостонське товариство природної історії, що ще в 1856 році на глибині 200 футів в одній із золотоносних копалень Столової гори шахтарі виявили повний людський скелет «у відмінному стані збереженості". Роком пізніше усіма шановний Паул К. Хаббс, суддя з довколишнього Вальєхо, повідомляв, що він отримав від старателів частина черепа людини, знайденої в тунелі тій же Їдальні гори на глибині 180 футів. Зараз наука зуміла з'ясувати вік геологічних шарів, в' яких зберігалися ці кістки, він датується 33-55 мільйонами років.

Але те, що такий солідний вік порід не відповідає откопанным там людських останків, доводить наступна історія. У 1866 році якийсь доктор Вільям Джонс Мерфіс направив в державний геологічний інститут Каліфорнії лист, в якому розповідалося про черепі, особисто їм відритим в гірничих відвалах Лисої гори сусіднього округу Калаверас.



Те, що колись вміщало людський мозок, покоїлося на глибині 130 футів під «шапкою» з лави. Спочатку Мерфіс прийняв предмет, випираючий з-під нашарувань, за фрагмент скам'янілого кореня дерева, але потім з подивом виявив, що це череп.

Палеонтолог доктор Габбс попросив вислати знахідку в інститут, де вона була досліджена керівником цієї наукової організації Іосією Дуайтом Уїтні. Глава інституту прийшов до висновку, що череп у свій час побував в сильному водному потоці, мав множинні пошкодження, і що він дійсно належав людині сучасного типу, який жив, виходить, багато мільйонів років тому. Але вже у наш час, в 1992 році, останки були піддані радіовуглецевому аналізу, і він показав, що кістки пролежали під землею навряд чи більше двох тысяч років.

А наука - проти!

Тоді, у другій половині XIX століття, впродовж кількох десятків років в Столовій горі було знайдено безліч артефактів, що наукові організації стали виявляти до них найбільший інтерес. В усякому разі, вчені вирішили надати протидію тому, що вони вважали безглуздими припущеннями з приводу датування походження людини. У 1880 році Гарвардський університет випустив монографію про таємничі знахідки, написану одним з професорів

- державним геологом штату Каліфорнія. 10 січня 1888 року на зборах Антропологічного інституту в Лондоні прозвучала доповідь на ту ж тему. 30 грудня 1890 року звіт про каліфорнійських артефактах представили в Американське геологічне суспільство. Нарешті, в 1899 році найбільш авторитетна наукова організація Америки - Смітсонівський інститут - провела аналіз і зробила огляд археологічних цінностей, знайдених до того часу золотошукачами Каліфорнії.

Досягнутий Результат

В огляді зазначалося, що більшість предметів було виявлено в покладах піску віком від 38 до 55 мільйонів років. Разом з тим підкреслювалося, що артефакти опинилися там або в результаті ведення розробок поблизу поверхні землі або в результаті розмиву скельних порід. Тому експерти Смітсонівського інституту вельми справедливо вказували, що знайдене цілком могло ставитися до більш пізніх індійських культур: воно було закопано у глибоких могилах або в давні часи впало в карстові печери і воронки, а з плином століть покрилося товстим шаром галечнику.

Деякі предмети виявляли хімічні сполуки, які узгоджуються з цим поясненням. Вірно і те, що розмивання гірських утворень, будучи вкрай руйнівним процесом, не дозволяв більш точно датувати знайдене. Артефакти з поверхні змішувалися з тим, що перебувало у більш глибоких, а значить, і більш давніх шарах скельних порід. Старателями, які не мали відношення до науки і не могли проводити по ходу справи строгий науковий аналіз, всі знахідки кваліфікувалися як доісторична давнина.

Ясно, що в багатьох випадках малоосвічені люди могли помилятися. Так експерти Смітсонівського інституту знайшли науково прийнятне і, загалом, не відступаюче від істини пояснення наявності давніх рукотворних артефактів в скельних породах віком понад 30 мільйонів років.

Ці ступка і маточка були знайдені паном Дж. Х. Нілом в тунелі, прорытом в третинних відкладеннях (33-55 мільйонів років) Столової гори, округ Туолумн, Каліфорнія



Огляд смитсоновцев - разом з іншими вельми схожими аналітичними роботами - досяг бажаного результату: всякий натяк на те, що усталені наукові уявлення про вік людства та супутніх цьому речі можуть бути спростовані, був зведений нанівець.

Але, принаймні, експерти виявилися праві: вони погоджувалися, що дещо тут все-таки залишилося нез'ясованим. Вчені мали на увазі вік і походження тих предметів, які виявилися в глибоких шарах землі, деколи в сотнях футів від її поверхні, і визнавали, що такі знахідки навряд чи можливо пояснити таким чином.

Однак подальших досліджень з цього питання чомусь не проводилося. Повної ясності з артефактами з Столової гори немає і донині, адже нині всім добре відомо, що, наприклад, індіанці доколумбової Америки не знали заліза, тим не менш залізні предмети не так вже рідко зустрічалися в покладах, вік яких датується мільйонами років.

Андрей ЧИНАЕВ