Мені в той час було років чотирнадцять, сестричці - десять. Якось під Новий рік до нас у село приїхали родичі з міста, наші дядько і тітка. З собою вони привезли сина Толіка, ровесника моєї сестри. У перший же вечір наші батьки, бабуся і дідусь повели приїхали родичів до когось в гості. Дітей вирішили з собою не брати.

Мені як старшому наказали доглядати за молодшими. Зізнатися, мене подібний розклад обурив, адже на подвір'ї чекали приятелі і подружки. Вечір був зіпсований. Причину своїх бід я побачив у Дещиці, ну і вирішив на ньому відігратися.

Купець Веремій

- Давай скажемо Дещицю, що в бабусиній шафі живе чудовисько, -підмовив я сестричку.
Та з захопленням включилася в цю гру, і ми почали «обробляти» Толіка. Ми розповіли йому, що стоїть в бабусиній кімнаті старовинний шафа давним-давно належав жадібному злому купцеві Веремію. Під час революції купця вбили, а його майно роздали бідним односельцям. Проте з тієї пори в шафі живе привид колишнього власника... загалом, ми з сестричкою дали волю фантазії. Толік нас слухав з роззявленим ротом.

- Якщо вночі увійти в кімнату з шафою і тричі вимовити ім'я купця, можна побачити його привид! -зловісним шепотом закінчив я свою «страшилку».

- Казки це все, - з сумнівом помітив Толік.

- Не віриш? А ти спробуй увійти в кімнату і покликати купця. Якщо, звичайно, не боїшся, - і багатозначно додав: - Я у свій час не злякався...

Невдалий жарт

Пастка спрацювала. Толік підійшов до бабусиній кімнаті. Було видно, що хлоп'яті страшно, однак вдарити в бруд обличчям перед нами він не хотів. А тому, зібравшись з духом, впевнено ступив у темну кімнату. Ми з сестрою, ледве стримуючи сміх, зачинили за ним двері. Сестричка тут же припав вухом до замкової свердловині, я ж поспішив на кухню. Справа в тому, що частина стіни між бабусиної кімнатою і кухнею прогнила і там біля самої підлоги зяяла невелика дірка, яку щосили користувалися домашні кішки. У батька і дідуся все руки не доходили залатати цю дірку. Озброївшись кочергою, я нахилився до отвору й прислухався.

- Ну, Єремій, Єремій... - пролунав голос Дещиця.

Він затнувся, мабуть, прислухаючись. А потім все-таки зважився і голосно сказав ще раз:

- Веремій!

Я тільки цього й чекав. Просунувши в дірку кочергу, я підчепив двоюрідного братика за ногу. Треба було чути, як він кричав!..

Загалом, коли ми увійшли в кімнату і включили світло, Толік сидів у кутку біліше крейди і дивився на шафу широко розкритими очима. Тут-то я зрозумів, що трохи переборщив.

- Толік, ти чого? Ми ж пожартували. Але брат, здавалося, мене не чув.

Він продовжував дивитися на шафу і все повторював: «Він там! Там!..»

Ожилий привид

Наслідки нашої витівки виявилися жахливими. Ми з сестрою здуру, хихикаючи, розповіли про все батькам. Але ті, проти очікування, не посміялися, а влаштували нам заслужену прочухана. Але це дурниця. Найгірше, що Толік з тих пір став заїкатися і частенько з криком прокидався ночами. Але саме вражаюче: братик так і не повірив у те, що ми його розіграли. Він стверджує, що справді бачив на тлі шафи примарний силует!

Однак і це ще не все. З тих пір в нашому домі стало відбуватися щось дивне: то бабуся скаржиться, ніби з шафи зникають і знову з'являються речі, то самі собою несподівано відкриваються дверцята. А дідусь якось раз ледь не помер від серцевого нападу, після того, як побачив у темряві на тлі шафи примарний силует.
Як це пояснити? Бути може, наші фантазії породили монстра?